8 звичок, які непомітно підривають вашу самооцінку

8 звичок, які непомітно б’ють по вашій самооцінці

Сподіваємося, ви не впізнаєте себе в цьому списку

Ви напевно не раз натрапляли на поради про те, як стати впевненішими в собі й навчитися більше цінувати свої сильні сторони. Але іноді не менш важливо подивитися з іншого боку: які звички, навпаки, день за днем підточують самооцінку. Ми зібрали помилки, які можуть помітно зіпсувати ставлення до себе. Повторювати їх точно не варто — ціна такої поведінки надто висока.

1. Знецінювати власні успіхи

Багато людей звикли говорити про свої досягнення так, ніби в них немає нічого особливого: «Та годі, просто пощастило», «Це було нескладно», «Із цим би будь-хто впорався». Виходить, що будь-який вдалий результат вони пояснюють обставинами, випадковістю або чужою допомогою, але тільки не власними зусиллями.

З часом людина й сама починає вірити, що все хороше трапляється ніби саме собою, а її особистий внесок майже нічого не означає. При цьому вона забуває просту річ: за легкістю часто стоїть досвід. Те, що зараз виходить швидко й спокійно, раніше могло забирати набагато більше сил, а результат був би далеко не таким упевненим.

Таке ставлення до себе поступово розхитує самооцінку. Тому важливо помічати навіть невеликі перемоги. Хваліть себе за старання, фіксуйте прогрес і не вдавайте, ніби ваші навички виросли самі по собі.

2. Робити трагедію з кожної помилки

Якщо свої успіхи людина часто пропускає повз увагу, то промахи, навпаки, помічає миттєво. І не просто помічає, а роздуває їх до величезних масштабів, ніби звичайна помилка — це вже повний провал і доказ власної неспроможності.

У багатьох така реакція тягнеться ще зі шкільних часів. Там легко було почути щось на кшталт: «У домашній роботі немає помилок? Так і має бути, ти ж добре вчишся. Краще подивися, як ти неправильно оформила приклади в контрольній». Тобто хороше сприймалося як норма, а недоліки — як привід для жорсткої критики.

Школа давно закінчилася, але звичка сварити себе за кожен промах у багатьох залишається. І дарма. Дослідники зазначали: для розвитку людині корисно помилятися приблизно у 15% завдань. Це саме зона зростання. Якщо помилок майже немає, можливо, завдання занадто легке й серйозного руху вперед не буде. Тому помилятися нормально. Головне — не застрягати в самокритиці, а розбирати досвід і робити висновки.

3. Мислити в стилі «все або нічого»

За таким принципом часто живуть герої фільмів: або перемога, або поразка, або тріумф, або повний крах. Але в реальному житті багато хто теж міркує саме так. Якщо результат не ідеальний, значить, усе погано. Якщо не вдалося досягти очевидного успіху, значить, людина автоматично записує себе в невдахи.

Звідси з’являються жорсткі й болючі висновки: «Я не склав іспит на відмінно — значить, я дурний», «Після співбесіди мені відмовили — я ні на що не здатний», «Керівник попросив доопрацювати проєкт — я поганий співробітник», «Я дратуюся, коли дитина вередує, — значить, я жахлива мати». І цей список можна продовжувати довго.

Мислення «все або нічого» здатне обвалити самооцінку навіть у сильного фахівця, хорошого друга чи уважного батька або матері. Тому, коли накриває бажання розгромити себе критикою, не поспішайте виносити вирок. Між «нуль» і «ідеально» є багато сходинок. Найімовірніше, частину з них ви вже пройшли. Просто продовжуйте рухатися — і з часом опинитеся вище.

4. Постійно порівнювати себе з недосяжним ідеалом

Цей пункт пов’язаний із попереднім, але тут ідеться не про абстрактний успіх, а про конкретних людей. Про тих, хто вже дістався своєї вершини — або хоча б виглядає так, ніби зробив це легко й без зайвого напруження.

У полі зору майже завжди знайдеться людина, яка досягла більшого. А іноді поруч з’являється той, хто здається справжнім ідеалом. Наприклад, художник-початківець може дивитися на роботи сусіда по студії й почуватися слабким. І не обов’язково сусід малює вже пів життя, а новачок тільки недавно взяв олівець. Буває, що обидва почали приблизно в один час, але один рухається повільно, а інший уже зібрав цілу серію робіт для виставки.

Першому може здаватися, що другий — зразок, до якого неможливо дотягнутися. І якщо не виходить бути таким самим, то ніби й починати не варто. Такі думки легко б’ють по самооцінці й відбивають бажання продовжувати.

У подібних ситуаціях не завжди допомагає звична фраза: «Не порівнюйте свій початок шляху з чужою серединою». Адже іноді люди справді стартували одночасно. Але є інший погляд: уявіть, що ви на одному стадіоні, але займаєтеся різними видами спорту. Один — стаєр, який вчиться бігти довгу дистанцію. Інший — спринтер, якому потрібно різко стартувати й викластися на короткому відрізку. У них різні завдання, різний темп і різні сильні сторони.

Пам’ятайте: ви проходите свою дистанцію й рухаєтеся власним маршрутом. Не потрібно копіювати чийсь «ідеал» — його дорога може вести зовсім не туди, куди хочете прийти ви.

5. Одразу вірити критиці, а компліментам — із підозрою

Деякі люди сприймають критику як чисту правду, а компліменти — як щось сумнівне. Їм здається, що похвала на їхню адресу може бути лестощами, жалістю, спробою згладити кути або просто ввічливістю. При цьому захоплюватися іншими для них нормально, а приймати хороші слова про себе — майже неможливо.

Така людина може довго переживати через одне зауваження. Вона прокручує ситуацію в голові, сварить себе, злиться, що не помітила помилку раніше. А от слова підтримки чи схвалення легко пропускає повз вуха. Негатив перекриває все хороше. Іноді додається ще й недовіра: «Він просто не хотів мене засмучувати», «Йому, мабуть, щось від мене потрібно», «Вона сказала це з жалю».

Такий перекіс теж сильно псує самооцінку. У схожий момент спробуйте уявити, що на вашому місці опинилася інша людина — та, яку ви поважаєте або якою захоплюєтеся. Так, вона теж могла помилитися. Усі помиляються.

Вам захотілося б добивати її критикою? Чи ви б вирішили, що недоліки можна виправити, а один промах не перекреслює всього хорошого? Спробуйте ставитися до себе так само. Ви теж заслуговуєте на добрі слова, підтримку й визнання.

6. Обирати схвалення замість того, щоб бути собою

Іноді людині здається, що безпечніше не виділятися. Вона думає приблизно так: «Якщо я буду непомітним, мене ніхто не стане обговорювати. Не критикуватимуть, не сміятимуться, не засуджуватимуть. Значить, краще сховати все, що відрізняє мене від інших, — так спокійніше».

Через це люди починають соромитися своїх природних проявів. Наприклад, стримують жестикуляцію, хоча самі по собі дуже емоційні. Придушують сміх, бо колись комусь здалося, що він звучить занадто голосно або грубо. Не кажуть, що їм подобається інша музика, інші фільми, інший стиль відпочинку, ніж у їхнього оточення.

У підсумку людина ніби уникає зайвої уваги. Але разом із цим вона поступово відмовляється від себе. А коли постійно ховаєш свою справжню реакцію, інтереси й особливості, самооцінка рідко залишається міцною.

Бути собою не завжди просто. Цього не навчишся за один вечір. Але можна щодня робити хоча б маленький крок у свій бік: запитувати себе, чого хочете саме ви, а не ваші близькі, друзі, колеги чи люди навколо.

7. Звалювати на себе забагато відповідальності

Деякі люди впевнені: якщо щось пішло не так, значить, винні саме вони. Їм здається, що вони мали заздалегідь продумати всі можливі складнощі, передбачити будь-які перешкоди й знайти спосіб усе запобігти. А якщо не вийшло — жодних виправдань бути не може.

Але такі люди, як і всі інші, іноді стикаються з неочікуваними обставинами. Просто їм важко визнати, що передбачити абсолютно все неможливо. З таким завданням не впоралася б ні команда геніїв, ні найпотужніший суперкомп’ютер, ні штучний інтелект.

Тому в складній ситуації не варто одразу нападати на себе. Самоїдство навряд чи допоможе розв’язати проблему, зате самооцінку швидко опустить. Набагато корисніше запитати себе: що я можу зробити зараз, щоб виправити становище або хоча б зменшити наслідки?

8. Відмовлятися від нового через страх не впоратися

Цей пункт багато в чому збирає всі попередні. Людина боїться помилитися, не дотягнути до ідеалу, стати об’єктом насмішок, не передбачити важливу деталь або знову відчути себе недостатньо хорошою. І тоді вона воліє взагалі не пробувати те, що для неї нове.

Тому що в будь-якій новій справі є ризик невдачі. А якщо невдача сприймається як доказ власної слабкості, самооцінка справді може болісно просісти. У такі моменти простіше відмовитися заздалегідь, ніж зіткнутися з можливим провалом.

Так, невдачі трапляються. Більше того, час від часу вони трапляються майже з кожним і можуть неприємно вдарити по впевненості в собі. Напевно, важко знайти людину, яка жодного разу не думала про себе погано після помилки — як про фахівця, батька чи матір, друга або просто дорослу людину.

Але важливо пам’ятати: ви — не ваші промахи. Ви людина, яка може з ними впоратися, розібратися в тому, що сталося, і стати досвідченішою. А разом із досвідом зазвичай приходить і більше стійкості, і більше впевненості в собі.

Всім привіт! У цьому блозі ми викладаємо корисну інформацію на тему Які звички непомітно знижують самооцінку та заважають цінувати себе. Якщо у вас є питання чи ідеї, які ми не розкрили у нашій статті – пишіть про це у коментарях.

Оцініть автора

( 1 голос, середнє 5 з 5 )